Щедрий вечір - це особливо улюблене Українське свято різдвяного циклу. У цей день випікають особливі Хліби — "Маланку" та "Василя". У Новорічну Ніч вони лежать на Святочному столі один на одному... На Маланки Господині ретельно чепурять, підбілюють Піч, бо у Святочну Ніч Вона танцює. Цієї Ночі не сплять на Печі і не топлять її, щоб Маланці було де переночувати зі своїм Чоловіком. 
Як тільки Жінка замісить Діжу для випікання обрядового Новорічного Хліба, не миючи рук від тіста, йде разом з Чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік несе сокиру, або палицю, Жінка перевесла з дідуха (соломи на долівці від Святого Вечора). Підійшовши до дерева, Чоловік тричі стукає по ньому обухом сокири чи палицею і каже: "А чого ти, Грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!" Або: "Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати". За дерево відповідає Дружина: "Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану". Після цього Жінка обтирає руки від тіста об дерево і перев’язує його перевеслом. В народі вірять, що після цього дерево злякається і обов’язково дасть гарний урожай. На Маланки, особливо в Новорічну Ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини самі розмовляють по-людському. 
В цей день Худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять. Тварини в Святочну Ніч можуть скаржитися Богові на тих Господарів, які погано з ними обходяться. 
У Гуцулів Господар, або Господиня в чоловіковій шапці, виходить з хлібом до води, окунає тричі хліб у воді, промовляючи: "Не купає ся хліб у воді, але я в здоров’ю і силі". Набираючи води до коновки, приказує: "Не беру води, але Мід і Вино". Прийшовши з тим до Хати, покладає хліб на голову Домашнім, приказуючи: "Абисьте були такі величні як Василь Величний". У коновку до води кидає кілька монет, і тою водою рано всі вмиваються по старшині. Це приносить щастя до грошей на цілий Рік

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне Свято Різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у Галичан — напередодні Водохрищів, тоді як на Наддніпрянщині це — "Голодна кутя", Богоявленне надвечір’я. 

Страви Щедрого Вечора не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в Гуцулів — вареники чи, як вони кажуть, "пироги". 

Під час Щедрої Вечері переважають м’ясні страви. В деяких селах Вінниччини кров’янки, які є традиційною Новорічною стравою, називають "Маланками". Знову готують Кутю. 



В Україні на Щедрий Вечір Батько ховається від дітей за Пирогами — символом щедрости, багатства! 

"Ввечері, як Зоря засяє, Мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном Хату і поставлять череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на Покутті і голову прихилять — ховаються за пирогами. А ми, діти, вдаємо, що не бачимо їх: 
— Мамо, а де наші Тато? 

— А хіба ж ви мене не бачите, Діти? 

— Не бачимо, Тату! 

— Дай, Боже, щоб і на той Рік ви так мене не бачили! 

Оце так, було, Батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю Сім’ю до Столу, до "Щедрої Куті" — "щоб у достатках і спокої Других Свят дочекати!" 

Тільки посідали за Стіл, а під вікном уже й щедрують: 

Щедрий Вечір Пане Господарю 

Стережи Боже, Твого Товару 

Твого Товару всякого статку 

Молім Бога за Отця за Матку 

Добрий Вечір!

Серед нашого народу існує поетичне повір’я, що для побожних людей Новорічна Ніч "розкриває Небо, і вони можуть просити у Святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на мід". 

На Гуцульщині в цю Ніч Ґаздиня бере о Півночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: "Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров’ї і силі!" Набираючи води в коновку, вона примовляє: "Я не беру воду, але Мід і Вино!.. ." Повертається Ґаздиня до Хати, всі сплять — ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: "Абисьте були такі величні, як Святий Василь Величний". 
У коновку Ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це "принесе щастя на гроші через увесь Рік!" 
На Слобожанщині Дівчата розкладають о Півночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з Дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді — за багатого заміж піде, тільки "пшикне" головня і тріску не видасть — за бідного!

Коли йдуть щедрувати, збираються великими групами. За "Меланку" вбирається Парубок, що вміє "штуки викидати" — добре жартує. 
"Меланка" має свій "почот", сама не ходить! Почот не абиякий: Орач з чепігами від плуга, Сівач з сівнею через плечі, Дід з гарапником, Ведмідь, Коза, Журавель, Циган, Циганка і Чорт з ріжками. 
Все це — в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли ... Одним словом — хто як зумів! 
Ватага рухається Селом з жартами, вигуком, сміхом. "Циганка" пристає ворожити, "Циган" — коні міняти, "Ведмідь" танцює, "Коза" грає на скрипку, а "Журавель" — найвищий парубок у Селі — вибиває в бубон. 
Діти юрбами бігають за Парубочою "Меланкою", тай Старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на Веселу кумпанію ... 
До кожної Хати ватага не заходить — йде туди, де збираються Дівчата. Дозвіл щедрувати Парубки випрошують Піснею під вікном. Задобрити Меланку рекомендується добре, аби капостей не наробила в  обісті.

Наступного дня та ще й три потому по хатах ходять посівальники, бажаючи господарям усіг благ:

Сію-вію-посіваю з Новим Роком поздоровляю 

На Щастя на Здоров’я та на Новий Рік 

Щоб уродило краще як торік 

Жито-пшениця і всяка Пашниця 

Коноплі під стелю на велику куделю 

Будьте здорові з Новим Роком та з Василем 

Дай Боже!











Джерело: 1. Староукраїнські релігійні роздуми про Бога, 2004. 2. Потаємні пісні любощів і кохання © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2002